Подвійне значення природи в індустріальну добу як ресурсу для індустрії та ресурсу для відпочинку було універсальним у світовому контексті. Пейзажне фото також є універсально поширеним жанром. На такому фото природа часто виступає як тло, як відбиття настрою глядача, романтична проекція його внутрішнього світу. Увіходження індустрії на це фото спершу поставало як гармонійне та безпроблемне. Комини потопають у зелені, шахтарські міста – у трояндах, річки та озера дають воду для виробництва і для плавання водночас.
Панорама «Азовсталі» з моря, 1949. Фото: Павло Кашкель/Маріупольський краєзнавчий музей
Портретне фото на природі, Дружківка, кін. 1950-х рр. Джерело: сімейний архів Дмитра Білька
Оскільки у Східній Європі масова індустріалізація відбулася дещо пізніше, то і захоплення картинами димлячих коминів і могутніх домн у природних ландшафтах тривало принаймні на одне-два покоління довше. Проте невідповідність таких фото життєвому досвіду ставала все більш явною.
Шахта «Краснолиманська», 1990-ті рр. Фото: Микола Білоконь/Покровський історичний музей
Руйнівні наслідки екстенсивної моделі економічного росту стають очевидними вже у 1950-ті роки. «Перемога над природою» була пірровою і загрожувала здоров’ю та життю самих переможців. Поступовий розвиток екологічних ідей відбувався зокрема у змаганні Радянського Союзу із капіталістичним Заходом - не лише у кількості продукції, але і у прагненні показати себе кращим захисником природи та здоров’я людей. У повоєнні десятиліття ставало популярним порівнювати себе із іншими країнами, причому вважалося, що держава при капіталізмі не може ефективно контролювати приватні компанії та змушувати їх турбуватися про довкілля. Водночас, радянські професіонали у період розрядки 1970-х рр. дістали більше можливостей участі у міжнародній науці та обміні знаннями, а тому все більше критично оцінювали також і власний домашній стан справ, де держава як володар підприємств так само не бажала контролювати сама себе. Частина дисидентських рухів усередині країни також мала сильну екологічну повістку. Радянський Союз, хоча і сповідуючи технологічний оптимізм, також поступово увіходив у добу нової свідомості щодо середовища - «Епоху Екології» (вираз німецького історика Йоахіма Радкау).
