Зміни економічного ладу після соціалізму спричинили занепад індустрії, але зникнення заводів і шахт не привело до зникнення екологічних проблем. Ще тривалий час суспільство відчуватиме виклик поводження із спадками індустрії. Але що ми маємо на увазі, коли говоримо про «адаптацію» або «друге життя» (adaptive reuse) індустріальної спадщини? Перетворення цехів заводів на мистецькі галереї та модні коворкінги? Трансформацію шахт та карʼєрів на місця екскурсій для туристів? Повторне використання є сьогодні одним із найголовніших гасел екологічного способу життя, стає певною модою серед молодших та освічених містян. Однак, індустріальні обʼєкти «перевикористовувалися» різними агентами на всілякі способи задовго до того, як саме поняття повторного використання стало модним.
Збір металобрухту, 1980-ті. Фото: Анатолій Бойко/Музей Дружківської школи №12
На фото радянських часів ми бачимо типову тему – школярі збирають металобрухт, що розглядалося передусім як розумна господарча практика. Для хлопців на фото це також дозвілля та творення спільноти друзів. У 1990-х пошук і здавання металу перетворився радше на спосіб виживання для дорослих, які не знайшли себе у новому капіталістичному світі.
Бахмутська соляна шахта №2. Фото Вікторії Донован, 2021
Те, що з сучасного погляду може виглядати як знищення спадщини, є також одвічною історією колообігу матеріалів: поруч із нещодавно зруйнованою стіною бахмутської соляної копальні № 2 стоїть стосик історичної цегли, який, можливо, чекає на перетворення на літню кухню чи іншу прибудову. І не тільки людські істоти беруть участь у новому використані індустріального розпаду. У гіпсових копальнях Іванграду, що спорожніли ще у 1960-х, тепер зимують кажани, а також мешкають лисиці та ластівки.
Ластівчине гніздо у гіпсовій штольні, с. Іванград біля Бахмута. Фото Вікторії Донован, 2021.
Крейдяні карʼєри північної Донеччини, що розроблялися вручну протягом 1950–60-х рр., зараз є частиною заповідника «Крейдова флора» та заростають степовою рослинністю. Ці краєвиди зовсім не сприймаються як апокаліптичні та приваблюють як аматорів, так і професійних фотографів. Але потенційно присутній інший варіант освоєння цих місць – наприклад, у формі нової індустріалізації або полювання на диких звірів. Цьому протистоять спільноти краєзнавців, активістів та доглядачів заповідника. Питання про те, яке ж саме «перевикористання» цих місць буде в пріоритеті, які людські чи не-людські спільноти переважатимуть у подальшій трансформації регіону, залишається відкритим.
