Міф про «Дике поле» як «порожнечу» здавна захоплював уяву письменників та коментаторів. Пишучи про сьогоднішню Донецьку область у 1892 р., Вікентій Вересаєв згадував «мовчазний, безлюдний степ». На цю уявну порожнечу проектувалися уявлення про цивілізаційний розвиток. Індустріалізація регіону була важливою частиною героїчної розповіді про перетворення місця з пустелі на щось значуще. На багатьох фото ми бачимо, як промислові поселення показують здалеку у степовому ландшафті як провісники прогресивного майбутнього. Це своєрідні символічні шляхи, що ведуть через порожні поля до «цивілізації» – з православною церквою в центрі на лінії горизонту; новостворені поселення, відображені в річках та озерах, які ніби починали розмову між «природою» та «культурою».
Краєвид біля Юзівки, 1890ті рр. Джерело: Архів графства Гламорган/ДОКМ
Насправді, однак, «Дике поле» ніколи не було порожнім місцем. Населений у різний час кочовиками (скіфи, сармати, гуни, половці, хозари, згодом татарська та ногайська орди), козаками, селянами та мешканцями дворянських маєтків, степ завжди був контактною зоною. Він був і є також і місцем біорізноманіття: пристосованих до посухи рослин, від червоних півоній навесні до полину влітку, і численних тварин, як-от лисиць, козуль, вовків, ховрахів, бабаків, їжаків. Можливо, варто лише змінити наші уявлення про порожнечу і присутність.
Краматорськ, 1917. Джерело: Музей історії міста Краматорська
Юзівка, 1880ті рр. Джерело: Архів графства Гламорган/ДОКМ
